Категории каталога |
Всё о фамилии Байда
[53]
Происхождение, история, люди и многое-многое другое
|
Я - Байдак. А я - Байдала...
[4]
Все о родственных фамилиях: люди, история, генеалогия...
|
Байда-Вишневецкий
[8]
|
Происхождение и значение фамилий и имен
[46]
|
Генеалогия
[7]
|
Мировоззрение
[10]
|
Характерники
[5]
|
Этимология
[11]
Значение и происхождение слов и выражений
|
История
[37]
|
История казачества
[22]
|
ДНК. Генетика
[8]
|
Краеведение
[4]
|
Наше творчество
[4]
|
Интересное
[13]
|
Разное
[4]
Все, что не вошло в другие разделы
|
Do we live in the Matrix? No, it's even cooler ...
[8]
Section is an illusion, maya, the Indian-Maya, the simulation, etc.
|
|
|
Меню сайта |
|
|
Наш опрос |
|
|
|
В категории материалов: 22 Показано материалов: 1-10 |
Страницы: 1 2 3 » |
Сортировать по:
Дате ·
Названию ·
Рейтингу ·
Комментариям ·
Просмотрам
Как следует из Реестра, Запорожское
войско в 1756 году состояло из 38 куреней, в которых было около 13 тысяч казаков,
занятых войсковой прграничной службой, кроме того, в степях "войсковых
вольностей", разделенных на пять
паланок, проживало еще 15 тысяч человек. В данном Реестре мы находим имена бывших и
будущих кошевых атаманов Василия Григорьева,
Алексея Билецького, Петра Калнишевского, Сидора Белого, Захарня Чепиги, судьи
Павла Головатого, а также других выдающихся казацких деятелей, сыгравших видную
роль в истории Запорожского войска. Надеемся, что
Реестр Запорожского войска 1756 года станет ценным материалом для исследователей, историков, краеведов, для всех
тех, кто интересуется своей казачьей родословной.
|
РЕЕСТР ЗАПОРОЖСКОГО ВОЙСКА 1756 г. Послесловие. Сводный перечень куреней и содержание реестра.
|
Альтернативный взгляд на историю и роль Запорожского казачества. Запорожцы - средневековые пираты, "джентльмены удачи"...
Князь Вишневецкий - литовский авантюрист, искатель приключений...
...Почему Хмельницкий, полностью разгромив в 1648 г. в нескольких битвах всю польскую армию, не пошел на Варшаву?
Иван Мазепа был никудышным стратегом и глобальным мышлением не обладал... решил воспользоваться моментом (приходом в Украину шведов) и создать личную монархию...
|
Казаком мог стать любой человек, будь он тюрок
или перс, рядовой кочевник-скотовод или принц крови в десятом
поколении. Некоторое время казаками были, например, старший сын
Токтамыш-хана Джалал ад-Дин, основатель государства «кочевых узбеков»
Шибанид Абу-л-Хайр-хан, его внук Мухаммад Шейбани, Чагатаиды Вайс и
Саид. Султан Хусайн, владевший саблей как никто другой из Тимуридов,
провел в «казачестве» не один месяц. Бабур вспоминал в своих знаменитых
«Записках», как он «во время казачества» решил направиться из горной
страны Масча к Султан Махмуд-хану. Важно отметить, что человек,
сделавшийся казаком, мог перестать быть таковым и вернуться в прежнее
состояние, в свое общество, как это и произошло со всеми перечисленными
выше казаками из тогдашнего высшего света. Султан Хусайн и Султан Саид
позднее стали государями каждый в своей стране; Мухаммад Шейбани и
Захир ад-Дин Бабур — каждый из них основал новое государство. |
...Серед сотенних містечок Корсунського полку мали бути Смілянська (з
Вязовцем і Тарасівкою) і Стеблівська (з Склемич, Сидорівкою,
Щербачинцями, Скірупчинцями, Лебодинчим, Лучовим селом,
Тонопівкою)[93]. Генеалогічний аналіз дозволив встановити, що сотня
Гавриленкова це Звенигородська сотня, а Куришкова і Корчовського –
Стеблівські. Ці населенні пункти і раніше належали до Корсунського
староства[94]. Звенигородську сотню очолив Гавриленко Гринець, в сотні
ж були його родичі Ясько і Юхно, значним впливом користувалися роди
Погорілих[95] (Михайло) та Кальницьких[96] (Ярмола). Старшина у 1637 р.
Федір Бабиченко був із Стеблева, його родичі Бабиченки Мандик, Микита,
Процик, Степан зареєстровані козаками сотні Корчовського (1649) |
На сегодняшний день господствующими в общественном мнении и в научной литературе являются две полярные теории происхождения казачества. Первая из них, по меткому выражению Игоря Яковенко, может быть названа "казенной" и возводит казачество к вольнице беглецов из русских земель в Дикое Поле. Бежавшие от феодальной эксплуатации в Степь "искатели воли" (в основном, крестьяне и холопы) и создали по мнению авторов этой теории к середине XVI в. особую организацию - "казачество", постоянно подпитываемую новыми потоками переселенцев из Центральной и Западной России. Вторая теория, приверженцами которой являются, в первую очередь, некоторые представители "казачьей науки" , вольноказачье движение и др., считает казаков особым этносом (национальностью), возникшим еще в античную эпоху (в начале нашей эры) от смешения туранских, скифских, меото-славянских, аланских и прочих племен с торжеством среди них славянской речи. Подобная трактовка казачьей этнической истории позволяет обосновать обособленность казаков от остального русского населения, объясняет их национальную самоидентификацию и культурно-бытовое своеобразие.
|
Современник Эдуарда Гиббона (вт. пол. XVIII в.) Иоганн Эрлих Тунманн также связал появление в XV веке Козаков с черкесской эмиграцией на Украину, но при этом упор делается уже не на этноним касах (касог), а на этноним черкес: "Они (черкесы) завладели Керчью в Крыму, часто нападали на этот полуостров и другие европейские местности, сделались основным составом образовавшихся тогда казацких народностей и основали в Египте знаменитую династию... Кубанские черкесы удерживались как на Дону, так и на Кубани. Там составляли они, хотя и сильно смешавшись с русскими, донское казацкое государство”. Итак, уже в XVIII веке в западноевропейской исторической мысли были сформулированы две основные точки зрения по поводу генезиса ранних казаков - касожская и черкесская. Разница между ними лишь в хронологии. Касожская версия относит появление казаков к X веку, а черкесская - к XV в. Но и в том, и в другом случае этнический состав ранних казаков считается адыгским.
|
Высший законодательный орган власти у казаков – Круг, имеет прямую
аналогию с адыгским народным законодательным собранием – Хасой,
особенно у западных адыгов – «демократических племен» шапсугов,
натухаевцев и абадзехов. Функции, механизмы и регламент этих Собраний
совпадают до мелочей. У других адыгских «аристократических» народов, в
т.ч. кабардинцев и черкесов - Хаса была уже не общенародным, а
сословно-представительским органом власти. Демократическая форма
правления существовала у западнокавказских адыгов вплоть до 1864 года. Термин «касоги», по моему мнению, является не этнонимом, а
показателем принадлежности западнокавказского (адыгского) населения к
определенной социально-политической системе, демократической форме
власти в виде народного законодательного собрания, которое носит
название «Хаса». Это и дает основание Константину Багрянородному
назвать страну, населенную народом с подобной формой власти, «Касахией»
[Константин Багрянородный, 1991, с. 175]. Житель этой страны,
естественно, полноправный член народного собрания, будет называться, в
зависимости от языка, «хасак/касог/кашак/казак», т.е. «член Хасы/Касы».
Участниками Хасы были все лично свободные (вольные) члены общества
[Кажаров В.Х., 1992, с. 121-123]. Казачий Круг полностью идентичен
адыгской Хасе, что еще раз доказывает единство корней донских казаков и
адыгов. В таком случае, семантическое значение термина «казак» будет
соответствовать значению «свободный, вольный». С подобным значением
соглашаются все исследователи, занимавшиеся этимологией термина
«казак». Таким образом, этимоном термина «казак», вероятнее всего,
является адыгский термин «Хаса/Каса», означающий народное
законодательное собрание, а «казак» означает - «член Касы/Круга». На
адыгском языке «хаса-к» означает «идущий на Хасу»*. |
Історичні події свідчать про те, що Хмельницький очолив боротьбу
українського народу не для здобуття незалежності України-Руси, а задля
здобуття для себе звання Коронного Гетьмана, щоби й надалі утримувати
Україну під зверхністю Польщі. Принаймні немає іншого логічного
пояснення тому факту, що після грандіозних перемог над поляками,
зокрема в битві з 6-тисячним польським авангардом на Жовтих Водах
(5-6.05.1648) та розгрому головних сил 20-тисячного польського війська
під Корсунем (16.05.1648), здобуття Києва, Чернігова,
Новгород-Сіверська, Лубен та інших міст Лівобережжя, завдавши нищівної
поразки польсько-шляхетському війську на чолі з Яремою Вишневецьким під
Старокостянтиновом (18.06.1648), взяття міст-фортець Правобережжя –
Вінниці, Умані, Брацлава, Тульчина, Бердичева, Луцька, Острога та
інших, зокрема й неприступної фортеці Кам’янця-Подільського
(15.08.1648) та здобуття гучної перемоги під Пилявою (11-13.09.1648),
штурму Львова та взяття Львівського замку (20.09.1648), тріумфальний
поступ українського 80-тисячного війська (та 4-тисячної кінноти татар)
було зупинено на кордоні з Польщею і замість того, щоби вести
українські війська на Краків та утвердити Державність України-Руси,
приєднавши польські землі під Київський протекторат на зразок
аналогічних діянь Унії, Хмельницький почав "свідчитися небом і землею"
перед тодішнім польським королем Владиславом-ІV про свою прихильність
до польської корони. "Свідчуся небом і землею і самим Богом
Всемогутнім, що піднесена мною зброя і рясно пролита нею кров
Християнська є справою рук деяких магнатів Польських, які противляться
владі найяснішого Короля та наймилостивішого отця нашого" (ІР
с.122). Аналогічно вчинив Хмельницький під час вікопомної Зборівської
перемоги (08.08.1649) неподалік Збаража, засвідчуючи свою непохитну
відданість новообраному польському королю Яну Казимиру, якого по суті
було взято в полон і відпущено за наказом Хмельницького; за його ж
наказом була відпущена тоді й уся полонена Шляхта на чолі з лютим катом
українського народу коронним гетьманом Яремою Вишневецьким. Іншими
словами, Хмельницький не те щоб прогавив історичний момент для
утвердження Державності України, але навіть не мав цього на меті, про
що свідчать статті Зборівському трактату від 7 вересня 1649 року,
затверджені польським королем, де вказано: "Верховний начальник і
Господар землі Руської (України-Руси) і народу того має бути
Гетьман… Достоїнство Гетьмана Руського має рівність зупельну з
Гетьманами Коронними" (ІР с.139), тобто під зверхністю польського
короля, що стояв на чолі Речі Посполитої. |
Першу письмову згадку про Запорозьку Січ, яка зорганізувалась
наприкінці ХІVст., убачаємо в "Історії Русів" майже через століття:
"1506-го року, коли од лицарства першого Гетьмана Руського Пренслава
Лянскоронського.., відібрані від турків і татар Малоросійські землі
понад Дністром і в гирлі Дніпра, од часів нашестя Батиєвого загарбаних.
Для збереження назавжди границь того краю, створена тоді з козаків
Малоросійських (тобто українських) сильна сторожа… Козаки
понаробили укріплення, або редути, названі "засіками", від січення
дерев, вживаних на палісади, від чого козаків, що там позасідали,
названо Запорозькими Козаками, а місце перебування їх названо Січчю
Запорозькою" (ІР с.50). ...Згадка про Лянскоронського, як Гетьмана Запорозького, походить від
козацької традиції величати гетьманом керівника військового походу.
Іншими словами, Запорозька Січ на часи Лянскоронського вже існувала, до
того ж мала свої установлені козацькі звичаї. Незнання цих звичаїв та
спроба насадити свої порядки коштували Ляндскоронському вельми дорого:
він був не тільки скинутий з «гетьманства», але й страчений
українськими козаками. "Є відомості, що козацький отаман, Предслав
Ландскоронський, був страчений за спробу запровадити між козаків
незаперечне виконання його «гетьманської» волі" (ІЗК с.174). На
підтвердження давності Запорозької Січі, яка безперечно існувала
задовго до П.Лянскоронського (1506) й Остапа Дашкевича (1514-1535), тим
паче задовго до Д.Вишневецького (1556-1563), маємо однозначне
свідчення: "За визначенням військових спеціалістів, фортифікаційні
споруди на Совутиній скелі о.Хортиці належать до ХVст." (КМ с.23).
|
|
|
Форма входа |
|
|
Поиск |
|
|
Рекомендуем |
|
|
Статистика |
|
Онлайн всего: 9 Гостей: 9 Пользователей: 0 |
|
|