Перша достовiрна звiстка про дiї козакiв польського хронiста Мартина Бєльського свiдчить, що 1489 року козацькi загони попереду литовського вiйська переслiдували на Подiллi татарськi орди, якi вдерлися в їхнi краї.
     Iнший хронiст С.Грондський твердить: "Хто не хотiв ходити в ярмi й терпiти владу мiсцевих панiв, iшли в далекi краї, тодi ще не залюденi , й здобували собi право на свободу... засновували новi селища i , щоб вiдрiзнятись вiд селян , що належали панам, стали називати себе козаками" (тобто вiльними людьми). Подiлля вже в XV столiттi було територiєю, де пани, i мiсцевi, i зайди, закрiпачували селян i з цього селяни тiкали в Приднiпров'я. Та великi феодали з своєю збройною силою дiстали i туди. В Середньому Приднiпров'ї виникло магнатське землеволодiння, а бiльшiсть козакiв i там попала в феодальну залежнiсть.Частина ж козакiв, однак, вiдступила за Днiпровi пороги, де стала захищати з зброєю в руках свою волю, утворивши Запорiзьку Сiч. Впродовж столiть тривала боротьба проти феодального гноблення, а також проти польсько-литовських загарбникiв i турецько-татарської агресiї. Найпершою органiзацiйною формою козацького вiйська були окремi загони-ватаги. I було це в другiй половинi XV столiття.
    Не маючи змоги розгромити козакiв, польський уряд вирiшив розколоти їх, взявши не значну частину на вiйськову державну службу. Вперше це сталося в 1572 роцi. Прийнятi на службу козаки записувалися до спецiальних спискiв (реєстрiв). Всiм iншим козакам належало повернутися до панiв, стати крiпаками.
     Звiдкiля були родом козаки? Про сiчовикiв, нереєстрованих козакiв вiдомостей того часу немає. А про вiйсько, створене за наказом короля Стефана Баторiя в 1578 роцi, до нас дiйшлов важливий документ "Реєстр козакiв низовий запорозьких i рiчкових, якi ходили на вiйськову службу з його милостю королем до Москви. Складений пiд час видачi сукна i грошей i останньої чвертi року служби. Привiз i виплачував пан Собестiан Недзвiцький... року нинiшнього 1581, мiсяця березня, дня 30". В реєстрi записано iмена, рiдко прiзвища i, що особливо важливо, в абсолютнiй бiльшостi назви сiл, мiстечок, мiст, а iнодi повiтiв, звiдкiля родом були козаки, якi брали участь у Лiвонськiй вiйнi. Це список 532 з козакiв i старшин. Серед них 25 уродженцiв населенних пунктiв, якi тепер знаходяться на територiї Хмельницької областi: Iван з Острополя Савицький, Iван Подолянин, Мисько Городчанин, Iван з Городка, Яцько з Плоскої, Iван з Константинова, Хришко з Красилова, Петро з Констатинова, Степан з Красилова, Грицько з Купеля, Мартин з Сатанова, Семен Красиловець, Юсько Ямполець, Семен з Константинова, Iван Березецький з Константинова, Душицький з повiту Кам'янецького, Стачко з Константинова, Степан Городчанин, Мацейовський з Ямполя, Мартин з Константинова, Iван з Городка, Войцек з Кам'янця, Антон з Кам'янця, Гаврило з Васьковець.
     Реєстр є доказом того, що кожний полк мав не регiональний, а всеукраїнський характер. У реєстрi представленi всi воєводства, якi були на Українi в той час. Вiн показує, що подоляни в першому письмовому документi були представленi, хоча до середини XVII столiття козацькi полки не були розташованi на Подiлля.

     Україна – морська держава, тому закономірно, що українська мова має розгалужену систему морської лексики. Але в українському мовознавстві питання розвитку морської термінології чекає ще на свого дослідника. Особливо важливим для лінгвістичного дослідження морської лексики є період Козаччини – один із найвизначніших в історичному розвитку України, пов’язаний з її формуванням як національної держави та виходом на арену світової історії. Запорозькі козаки славилися своєю вправністю в морських походах по Азовському та Чорному морю, яке називали тоді Козацьким. На Запорозькій Січі суднобудування досягло високого рівня й досконалості. Морська боєздатність запорозьких суден давала змогу козакам вести бойові дії на великій відстані від Дніпра, у будь-якій частині Чорного й Азовського морів. Дослідники ХІХ та ХХ ст., які писали про запорозьку давнину, називали ці судна чайками.
     Простежимо, як сучасники й самі власники-козаки називали такі судна.

Трехтомник выдающегося украинского историка  Яворницкого Д. И. представляет собой энциклопедию запорожского казачества. Книга была опубликована впервые в 1892-1897 гг, но до сих пор не потеряла актуальности. В ней раскрываются вопросы происхождения казаков, территории, которую они занимали, социально-экономической жизни, быта, военных походов.

Трехтомник выдающегося украинского историка  Яворницкого Д. И. представляет собой энциклопедию запорожского казачества. Книга была опубликована впервые в 1892-1897 гг, но до сих пор не потеряла актуальности. В ней раскрываются вопросы происхождения казаков, территории, которую они занимали, социально-экономической жизни, быта, военных походов

     Імперські російські історики та географи без усяких сумнівів визнавали КОЗАКІВ  слав’янським  народом. Більше того, одним з провідних народів  Російської імперії.  Відомий російський письменник Лєв Толстой відверто констатував , що Росію створили саме КОЗАКИ.
      Цікаво, що в т.ІУ « Історії Государства Російского» знаменитого російського історика Карамзіна про козаків, саме як народ, відмінний від «руських» сказано буквально таке: « Звідки пішло козацтво, точно невідомо, але, в усякому разі, воно давніше Батиєвого нашестя в 1223 році.  РИЦАРІ ці жили ОБЩИНАМИ, не визнаючи над собою влади ні ПОЛЯКІВ, ні  РУСЬКИХ, ні ТАТАР. До них то й тікали московські люди, яких притіняли воєводи й поміщики. (виділено мною.Ю.Д-Д.».
      Ще раніше, в 1732 році,   І.К.Таубер, ад’юнкт Російської імператорської Академії наук, писав «…Козаків можна вважати за древній … і за добре організований( «ізрядно учрєждьонний») НАРОД.
      Французький академік Жан Саван : « КОЗАКИ – ДРЕВНІЙ НАРОД, який бере свій початок від печенігів, котрі вийшли в 884 році з Туркестану, а потім розселилися між Доном і Дніпром, до яких згодом приєдналися Новгородці й Псковічі…».
      Піссо(Франція): « Козаки, це войовничий НАРОД, що змушував тремтіти ПРОТЯГОМ ВІКІВ  Польщу, Татарію(Крим) і Отоманську імперію.»
      За найгрунтовнішим дослідженям «  Давня історія козацтва» Євгена Савєльєва, російського історика, видрукуваним в 1915 році в Новочеркаську, козаки, «..як хвацькі кіннотники з піками та шаблями на суші, й відважні мореплавці , будучи передовим оплотом великого русько-слав’янського племені, були відомі, під тим чи іншим іменем, в сиву давнину, за багато віків до Різдва Христового…Козаки жили майже в тих самих місцях, де  й нині( тобто на 1914 рік, авт..). В ХІІ столітті до різдва христового на 30 кораблях з берегів Дніпра, Дону і Дністра козаки ходили на захист Трої, потім частина їх проникли в Італію під іменем геов-русів, а пізніше заснувала Рим. Починаючи з УІ віку до Різдва Христового і до ХІІІ століття після Різдва Христового козацтво наводило страх на персів і мідян, греків та арабів, боролося з татарськими ордами і врешті-решт лишилося переможцем над всіма своїми багато чисельними ворогами…»

       З часом, протягом двохсот років войовничі  кочові племена спустошили землі й нинішньої території Полтавщини. І лише на межі УІІ-ІХ століть  у Середньому Придністров’ї, в результаті об’єднання кількох скіфських князівств, утворюється  фактично перша українська держава –Київська Русь. До її складу входила і територія нинішньої Полтавщини, яка була на той час заселена сіверянами та полянами(половцями, козаками) і належала до Переяславських земель з кордонами вздовж Дніпра, Сули, Псла та інших річок. На сході Переяславщина межувала з степами Хозарського каганату. Сусідами Русі-України біли також уличі (луччі-лучші-кращі за всіх, як вони себе вважали (мали 318 міст) та тиверці (ті, що твердо тримають свої землі ( мали 148 міст).
        Поляни й  сіверяни – найдавніші східнослов’янські племена. Їхнє об’єднання породило Київську Русь(Україну). Остання згадка про полян( їх стали називати половці, каймаки, козаки) датована 994 роком, про сіверян – 1024 роком. Головними містами сіверян були Чернігов, Курськ, Новгород, Любеч, Новгород –Сіверський і Лтава. Фактично це перші міські центри княжої України. Козацькою(кайсацькою) столицею був древній Київ-царськеке місто. «Кай», «Кий» --означає по половецькому царський.
     Нині знайдено багато чисельні залишки полянських(царських скіфів) та сіверянських поселень УІІІ-Х століть, кургани з трупоспаленнями, багаті скарби золота, срібла, зброї.
     Два віки протистояння козацької  держави Київської украйни(Русі) з  Хозарською колись козацькою державою, яку захопили іудеї,  завершаться аж в 965 році, коли козацький, київський князь Святослав остаточно  розгромить  колишніх своїх соплемінників- кочівників..

    Таким образом на имеющемся материале видно, что описываемая территория во II в. до н.э. и до VI-VII в. н.э. была заселена преимущественно представителями белого народа, которые, конечно могли в конце описываемого периода, вносить изменения и в кровь желтокожих народов, за счёт того что, нанимаемым белым воинам в постель подкладывали желтокожих наложниц {лекции Асгардского училища), примером также могут являться племена раджпутов в Северной Индии, где также остались следы белого человека.
     Саки занимались как, земледелием, так и скотоводством используя, при этом погоризонтные обсерватории для составления астрономических календарей, которые, как было показано, носили, как астрономический, так и сакральный характер. На их площадях -майданах приносились жертвы ведическим Богам, делались прогнозы на будущий урожай, решались вечевые вопросы и захоранивались наиболее выдающиеся люди племени. Племена, которые носили самоназвание саки были объединены в союз, что в древнее время обозначалось руной "Ка". Таким образом, этот союз стал носить название "касаки" - это стало самоназванием белых племен (южных русое), от которых оно измененным на «казахи» в 1935 году перешло к смешанным племенам кыргызов и уйгуров, которые только во времена Екатерины II попросили убежища у России в связи с угрозой их полного уничтожения джунгарами (чистокровными желтокожими, одними из потомков современных джунгар являются калмыки, которые позже приняли буддизм) и с этих времен жили рядом с казаками. Ими же были переняты, как общие свадебные (как было показано выше), так и др. обряды, т.к. Вера у них в то время была одна - Ведическое Православие (совр. название язычество). Слово касаки со временем превратилось в казаки, Зная наследие наших предков, их героический путь, и тех кто стоял у истоков наших Родов мы не должны допустить ошибок в определении кто друг, а кто скрытый враг, ведь голос крови он был есть и будет.

      Рассматривая вопрос происхождения казаков, невольно приходишь к выводу, что после стольких лет работы археологов, антропологов, этнографов, этимологов, лингвистов и просто историков пока нет однозначного ответа о том кто же такие казаки, откуда они взялись? Одни считают их беглыми холопами или смердами русских князей XVI столетия (когда степи освободились от татар Золотой Орды), тогда такое количество казаков должно было означать что все русские со своими князьями должны были убежать в степь и то не хватило бы той численности сколько было казаков; другие, что это тюркские народы которые смешавшись со славянами, т.е. говоря научным языком были ассимилированы последними, но старая русская поговорка говорит, что " ложкой дегтя можно испортить бочку мёда", а "ложкой мёда дёготь не испортишь" , поэтому ни о какой ассимиляции речи быть не может; в последнее время появилась новая версия, что казаки существовали значительно раньше, чем об этом написано в отредактированных кем - то русских летописях, что и сейчас потомки казаков — нынешние казаки -субэтнос.
   ...Почему "князь Рюрик (а также и Старый Бонн) имел прозвище бата", ("Свод древнебулгарских летописей, составленный Имамом в 1680г.")? Ведь он правил задолго до нашествия татаро - монголов, которые как выясняется совсем и не монголы, но это уже тема совсем другой статьи. Также, остаётся совсем не ясным вопрос, почему потомок Рюрика носил оселедец, а современные украинцы считают его и себя казаками?
     На эти и множество других вопросов у современной исторической науки нет ответа и чтобы разобраться в данных вопросах нужно начать с древних времен и с того утверждения, что степь от Алтая до Дуная была обитаема с древнейших времён. Но это не просто голословное утверждение, оно подтверждено большим количеством раскопов курганов, святилищ и других памятников различных народов и культур. Одним из таких захоронений является курган Иссык, на материалы раскопов которого, в основном, и опирается наша статья.