У свої 25 років ти стільки всього вже досягнув – брав участь у численних виставках, організовував персональні. Звідки черпаєш енергію? 

Козаки казали, що з космосу. Я не знаю (сміється). Коли я втілюю якусь ідею, то на її місце приходить ще більше ідей. І вони такі всі великі, що я спочатку лякаюсь, але потім очі бояться, а руки роблять.

От я зокрема читав про гончарний посуд… Раніше вважали, що кожен характерник-козак був гончарем. То магічні люди, які знали спеціальні секрети, мали особливу силу, були набожними. Що найцікавіше, колись гончарі казали… Це зараз там кажуть, стільки то горщиків, стільки то штук, а раніше казали — стільки то душ. Наприклад, не 30 штук горщиків, а 30 душ горщиків. Колись горщики ховали. Якщо, наприклад, битий посуд, то черепки збирали і потім закопували. Був навіть спеціальний обряд захоронення горщика.

Звідки черпаю енергію, я не знаю... Навіть коли хворію, або є якась агресія, сум, сідаєш за гончарний круг і все проходить, тобто стрес знімається. Бо все у світі, абсолютно все, що рухається за годинниковою стрілкою, має енергетику. Зокрема, гончарний круг крутиться проти годинникової стрілки, тобто крутиш його правою ногою, але якщо ти гончариш на ньому щось, то глина піднімається за годинниковою стрілкою, отже або миска або горщик або будь-що вже має у собі енергетику. Дуже багато легенд існує про те, що Бог створив людину саме з глини...

Якщо це не секрет, можеш в загальному розповісти технологію виготовлення козацьких хрестів? І чи готуєшся якось перед тим, як почати їх робити?  Я обов’язково читаю молитву, коли починаю робити хрест. А технологія... Коли ми ще навчалися, у нас архітектор була, яка любила приказку: «методом научного тика». Тобто зробив — тріснув, значить щось не те, пробники постійно робиш. Ну, ось четвертий хрест я роблю вже майже з закритими очима. Тому що в першому було декілька помилок, які я допустив. Звичайно я їх виправив і більше не допущу. Вдячний Сергію Івановичу Спасьонову, дуже гарний гончар і технолог, до якого я постійно звертаюся. Він зазвичай жартує, але допомагає. Тобто дуже багато речей я дізнався, наприклад, як заробити тріщинку, щоб її не було видно, і вона ніколи далі не пішла. І дуже багато-багато секретів, але я не скажу (сміється). Хрести виготовляю з шамоту. Шамот — це глина, у якій є маленькі фракції вже випаленої глини. Шамот поділяється на три шамоти: дрібна фракція, посередня і велика. Зокрема, я працюю з дрібною, з неї в принципі можна й гончарити. Я купую її в Слов’янську. Тобто я замовляю, а вони привозять мені.

У печі хрести запікаю при температурі 1050 градусів, тобто шамот любить високу температуру. Випалюю хрести частинами, бо у мене не дозволяє висота печі, всього 70 см. Тобто якщо це хрест, то він складений з частин. Там роблю такі замочки спеціальні. Воно все в єдине вставляється, ставиться на спеціальний клей. Зверху білим цементом, 600-им. Тобто покриваю спеціальним гідростопом, є  там такі спеціальні матеріали, і хрест стоятиме надворі хоч сто років.

Тобто ні дощ, ні сонце... Абсолютно! Ні сніг. Ні, ну звичайно, якщо задатися ідеєю розвалити, то… дурних людей вистачає. Але в принципі, якщо буде просто стояти, він ще обростає спеціальними такими грибочками, мохами, то стоятиме дуже довго. Мене завжди цікавило, про що гончар думає в процесі ліплення горщиків? Тобто він думає про те, щоб швидше закінчити роботу, як краще виліпити виріб... Чи може які інші думки виникають? Думки дуже різні. Взагалі раніше було так, що люди, зокрема гончарі були дуже набожні, про погане не думали, читали спеціальні молитви. Коли сідаю гончарити, то я дивлюсь, щоб була дуже ніжна ніжечка, щоб був гарний орнамент, щоб взагалі був гармонійний горщик, тобто я думаю про нього. У якому стилі працюєш? Традиційний український. Все починається з глини, горщика, глека, макітри, а вже після того можна робити лембіки, зооморфні роботи і свічники. Якщо не вміти hобити мілку пластику – горщики, баранці маленькі, свищики, то можна далі не рухатись. Де береш ідеї для своїх майбутніх виробів?  Найцікавіше, що ідея в голові виникає, коли їдеш, наприклад, за кермом і стоїш у пробці, Та в голові це одна робота, потім на папері, якщо робиш ескіз, зовсім інша, а коли вже ліпиш, то виріб абсолютно по-третьому виглядає.

Коли виникає відчуття, що цей горщик чи ця композиція вже готова?

Коли відкриваю піч... Коли температура робить з глиною оте таїнство в печі, ти відкриваєш і не знаєш, що там буде... абсолютно не знаєш, відкриваєш і дивишся... От тоді або подив якийсь або розчарування, або навіть таке: ого, супер, я навіть не очікував.

Існують різні печі. Є так звані пєц, там роблять чорно-димні горщики. Це в землі зроблена така пєца, вона опалюється переважно грабом (вид дерева – авт.).

Є печі з цегли, але ж вони випалюються на дровах. Є електричні печі, які працюють на електричній спіралі. Є газові, які набирають температуру за рахунок газу. Є безліч різних печей. У мене електрична. Але найкраща звичайно що на дровах. Це коли вогнище робить з керамікою такі дива, бог ти мій! Коли оті язики полум’я пронизують горщик, вони тоді такі малюнки там залишають — таке щось неймовірне.

Ти казав, що буває виходять браковані вироби... що ти з ними робиш? 

Деякі тріснуті миски продають в ресторани на декорації. Звичайно, такі миски коштують набагато дешевше. Я ніколи битого, потрісканого не продаю, не міняю, не дарую, бо кажуть, що ніколи не можна їсти з кераміки, яка тріснула. Але буває приходить дизайнер з ресторану і каже, мені потрібно така-то кераміка. Я кажу у мене є миска за 1000 грн, вона ідеальна, є за 200 грн не ідеальна, є якась тріщина. Звичайно він купить за 200 грн, поставить її десь в куточку і ніхто не знатиме, що вона тріснута. І мені добре і йому добре. І він на тому заробив і я позбувся речі.

Розкажи про свою незвичайну майстерню. Тут так затишно і гарно — стрибає по підлозі кролик, розмовляє папуга... Я так зрозуміла, коли ти сюди прийшов, тут нічого не було.  Абсолютно нічого не було. Тут були старі вікна, не було світла, криві стіни, лавочки не були розписані… Майже все, що тут є, а це 400 слоників, всі миски, вся література, усі лампочки, усі вазончики, кролик Шпоня, пташка — це все за майже сім років, що я тут працюю. А що це за колекція слоників, що туляться на полицях?  Всі слони приносять щастя. Ця колекція з різних країн, з різних місць і різні люди її дарували. Тут 400 з копійками слонів. Після 400-сотого я перестав рахувати, бо в мене і вдома є і в машині. Життя буває різне, тернисте. Трапляються такі ситуації, коли буває гірко в житті, але пронесло, все нормально, якось вижив в цій ситуації. Приходиш, отак гончариш або щось робиш і слон просто падає розбивається. Тобто слон зробив якусь свою справу, він якесь маленьке щастя приніс, він дав, відвів від чогось і самоліквідувався.

Твоя майстерня – це кілька кімнат, які розташовані у центрі трудової реабілітації для розумово відсталих інвалідів Києва. Ти працюєш з дітками з особливими потребами. Мабуть, нелегко. А в чому полягає твоя робота з ними? 

Я з ними працюю як психолог, як художник-кераміст і практично як психолог. Ну, наприклад… приходить до центру така дитина, хтось їй «нахамив» в тролейбусі, у неї стрес, я даю їй шматок глини або папір і кажу, зроби все те, що ти відчуваєш. Вона робить щось таке страшне, таку тваринку, що просто нереально. Моя фантазія навіть такого не розуміє, а потім через деякий час я беру і її долоньками доліплю квіточку, посмішку… Якщо це намальовано на листочку, домальовую веселку, сонечко і на підсвідомому рівні у дитини зникає ота агресія або стрес, який у неї був. Дуже багато схожих прийомів є, зокрема з глиною. Важко? Так, але ж…

Чи можна так сказати, що ти живеш у майстерні? (сміється) Майже, майже живу. Тут дуже добре, у нас є й душ, а це найголовніше. Знизу супермаркет, тобто можна піти купити поїсти. До мене дуже багато друзів заходять, дзвонять: «Толян, ми до тебе їдем»... Я їм кажу: «Шановні, беріть, що-небудь». Але коли взагалі тотально погано, тобто я знаю, що буду ніч працювати, то у мене є багато різної музики, кобзарів я люблю, вмикаю музику, ставлю горщечок, нарізаю картопельки, сальце — і в піч, і за півгодини воно готується, а сам працюю всю ніч... кава і вперед. Чи є час на відпочинок?  Ну, коли творчо працюю, тоді й відпочиваю. На це немає часу, що таке відпочинок. Відпочинок, це коли працюєш. Там є пару годин поспати, поспав і добре. Ну, звичайно без фанатизму, втомився, то спиш. Я також люблю смачно поїсти, то святе, тобто я собі не відмовляю. Якщо у нас обід, то значить обід. Як щодо особистого життя? Дівчата теж захоплено займаються глиною?  Є у мене знайомі, вони думають, якщо художник, то він має бути одруженим. А я їм кажу, що байди в неволі не розмножуються. Принаймні, зараз. Я ще молодий, у мене все попереду. І тим паче, от уяви собі: я поїхав на якийсь симпозіум, там безліч дівчат. Я навчаю їх гончарити. Якщо збоку подивитися, як я працюю з дівчиною, тобто я торкаюся її долоні, можу поправити зачіску, торкнутися до ноги, переставити її, посадити її, то можна неправильно зрозуміти, але в тому нічого поганого нема, то нормально. І я ж таки можу поїхати на симпозіум у Запоріжжя, можу поїхати в Одесу, в Чигирин, Черкаси, будь-куди за кордон, поїхати у Польщу працювати. Яка дівчина це витримає!

Як щодо закордону, чи бував вже там?

Було багато запрошень, але я ще не їздив жодного разу. Я ще тут в Україні не зробив все те, що хочу. У мене є план, який я хочу зробити, а після того вже поїхати. Розумієте, є велике значення, коли ти їдеш кудись сам і ти маєш там собі наймати перекладача, щоб спілкуватися з кимось, бо ти хочеш попіарити себе. А є інша ситуація, коли ти вже визнаний і ти їдеш туди, і вони наймають тобі перекладача, щоб поспілкуватися з тобою. То велика різниця…

Побувала у майстерні Катерина Качур