Це українське, це індійське прізвище - Баглай

Наливайко С.

Написати цю статтю мене надихнуло знайомство з молодим індійським дипломатом на ім"я Гопал, але з суто українським прізвищем – Баглай /у візитці Gopal Baglay/. Донедавна третій секретар посольства Індії в Україні, а нині – другий секретар посольства Індії в Росії, він виявився ще й моїм "земляком". Бо народився в найлюднішому штаті Індії – Уттар Прадеш, за населенням утричі більшим за Україну, а навчався в Лакнауському університеті, столичному навчальному закладі цього штату, де років зо тридцять тому, коли ще Гопала не було на світі, навчався десять місяців і я, тоді п"ятикурсник індійського відділення факультету східних мов при Ташкентському університеті.

Енергійний і приязний, напрочуд простий у спілкуванні, завжди готовий допомогти він, до всього, виявив неабияку вдатність до мов – через якихось півроку після приїзду до Києва Гопал уже вільно читав, писав і розмовляв українською, чим викликав незмінний захват і зрозумілу повагу кожного, хто з ним спілкувався - як українців, так і індійців. Не раз його затишна квартира в київському "Царському селі" на Старонаводницькій ставала місцем задушевних, завжди очікуваних і незабутніх зустрічей, де гостинні господарі – Гопал та його чарівна дружина Біна – частували гостей екзотичними індійськими ласощами й стравами. І де лунали індійські й українські пісні, а надто – "Несе Галя воду", яка особливо припала до душі молодому подружжю і яку виконували українською та хінді мовами голосисті студентки групи хінді відділення Сходознавства з університету імені Тараса Шевченка.

Молодий дипломат жваво цікавився і моїми розвідками про давні й сучасні зв"язки українського та індійського народів, відчутно допоміг мені з деякою довідковою літературою, особливо санскритськими та хінді словниками. Я і собі, бачачи його непідробний інтерес до нашої країни, час від часу постачав його книжками з української міфології, етнографії, фольклору й історії; серед них була й "Історія Слобідської України" Дмитра Багалія, у прізвищі автора якої Гопал Баглай убачав спорідненість і зі своїм прізвищем.

Але це, як кажуть, приповість, а сама повість попереду.

Прізвище Баглай та похідне від нього – Баглаєнко досить рясно представлені в "Реєстрі Війська Запорозького 1649 року", який охоплює загалом 16 полків. Баглай Сидір /54; Чигиринський полк, сотня Потоцька/; Баглай Іван /220; Уманський полк, сотня Цибулівська/; Баглай Процик /445; Прилуцький полк, сотня Срібрянська/; Баглай Мисько /446; Прилуцький полк, сотня Дівицька/; Баглаєнко Андрій /156; Корсунський полк, сотня Ясутина/; Баглаєнко Максим /139; Корсунський полк, сотня Демківська/; Баглаєнко Федір /440; Прилуцький полк/.

Як бачимо, прізвища Баглай та Баглаєнко наявні лише в чотирьох полках. Із 7 прізвищ 3 припадають на Прилуцький полк, 2 – на Корсунський і по одному – на Чигиринський та Уманський полки. До цих сімох прізвищ слід, очевидно, віднести прізвище козака Миргородського полку – Балгаєнко Степан /392; сотня Лубенська-сільська/, у якому, певно, сталася перестановка -гл- на -лг- /явище, відоме як індійським, так і слов"янським мовам - пор. цікавий приклад: хінді тобра – укр. торба/. З чого випливає, що на українському грунті можлива й форма прізвища Баглай – Балгай.

Таким чином, носії прізвищ Баглай, Баглаєнко фіксуються на Правобережжі й Лівобережжі, причому порівну – по 4. На Правобережжі ці прізвища зосереджуються у трикутнику Корсунь – Чигирин – Умань, а на Лівобережжі – по лінії Миргород – Прилуки; основна маса прізвищ тут припадає на прилуцький ареал, де засвідчено три з чотирьох прізвищ. У Корсунському ж полку наявні тільки прізвища Баглаєнко, а Баглай, від якого вони утворені, відсутнє. Усі прізвища концентруються на південь, південний схід і схід від Києва; цей ареал можна вважати ареалом найбільшого поширення розглядуваних прізвищ.

Прикметно, що слово баглай відбилося і в українській топонімії та гідронімії. У Волочиському й Старокостянтинівському районах Хмельницької області є населені пункти Баглаї; річка Баглаї тече у водозборі Південного Бугу(СГУ, 28), що важливо й показово, оскільки саме на Південному Бузі жили дандарії, індійські "кияни", засвідчені античними авторами. Вже саме існування цих назв заперечує тлумачення прізвища Баглай від укр. баглай "ледар", "незграба", "тюхтій" /РВЗ, 527/, бо річка або населений пункт так називатися не може.

Зважаючи на вкрай прискіпливе ставлення індійців до своїх імен і прізвищ, до їх ретельної прив"язки одне до одного, природно припустити, що прізвище Баглай у його індійського носія не випадково поєднане з іменем Гопал. Гопал /санскр. Гопала/ – одне з імен Крішни, восьмого втілення сонячного бога Вішну. Це ім"я Крішни теж досить рясно відбите в запорозьких козаків, зокрема, і в полках з прізвищами Баглай і Баглаєнко. Яків Гупал /286; Кальницький полк, сотня Немирівська/; Петро, Андрус, Гарасим Гупало /278; Кальницький полк, сотня Терлицька/; Олекса Гупало /240;. Брацлавський полк, сотня Клебанська/; Омелян Гупалов /227; Уманський полк, сотня Романівська/; Семен Гупаленко /84; Черкаський полк, сотня Савина/; Фесько Гупаленко /388; Миргородський полк, сотня Хорольська/; Грунь Гупаленко /417; Полтавський полк, сотня 0пушлівська/. Сюди ж, очевидно, й прізвище Степан Гупаненко /350; Кропивнянський полк/, тим більше що в сусідніх Миргородському й Полтавському полках засвідчені прізвища Гупаленко.

Із топонімів до цього ряду відносяться с. Гупали на Волині, урочище Гупалівщина на Звенигородщині, озеро Гопло в Польщі.

Як бачимо, прізвище Гупал і похідні від нього засвідчені в 7 з 16 полків, усього 10. Найбільше їх у трикутнику Брацлав–Кальник–Умань, разом 6, причому на Кальницький полк їх припадає 4. У цьому трикутнику немає жодного прізвища Гупаленко, з чого можна зробити обережне припущення, що центром поширення прізвищ на Гупал- є ареал Кальника.

0скільки індійське прізвище Баглай поєднане з іменем Гопал, отже, з Крішною, то можна припустити, що й прізвище Баглай пов"язується з якимись реаліями, стосовними Вішну-Крішни. У цьому плані привертає увагу слово хінді багла – "журавель", "чапля", утворене від санскр. бака з тим самим значенням при допомозі суфікса -ла / СРС, 460; ХРС ІІ, 196/. В такому разі, прізвище Баглай похідне від багла й пов"язується з журавлем або чаплею. У ряді мов назви для журавля і чаплі співпадають, змішуються, і давні індоєвропейці, на думку вчених, навряд чи особливо розрізняли цих птахів. Назва чапля значно пізніша від назви журавель, і в різних мовах назва її походить або від означення різкого крику, або від своєрідної манери пересуватися на своїх високих лапах.

Таке припущення підтримує те, що в племені Крішни, судячи з фактів, тотемним птахом якраз і був журавель. Канса, дядько Крішни, котрий увесь час намагався звести небожа зі світу, бо йому провістили, що той скине його з трону, мав прізвисько Каланкура – "Журавель". Той же Канса, аби розправитися з Крішною, підіслав до нього асура в подобі журавля на ім"я Бака, але юний пастушок Крішна легко здолав його, через що й отримав епітет Бакаджіт – "Переможець Баки". Епітет Бакаджіт мав і Бгіма, один із героїв "Махабгарати", що вбив злого ракшаса Баку /"Журавля"/, який заважав жерцям-брахманам здійснювати жертвоприносини. Бгіма доводився Крішні двоюрідним братом, оскільки мати Бгіми й батько Крішни – рідні сестра й брат.

Ім"я Бака, "Журавель" мав Кубера – бог багатства, хранитель Індриних небесних скарбів, приятель і сусіда Шіви по горі Кайласа в Гімалаях, де обидва мешкали. Кубера, охоронець північної сторони світу, виявляє певну причетність і до слов"ян – батьком його був мудрець Вішравас. А це ім"я споріднене з Веслав, Віслав, і досі поширеним у деяких слов"янських народів. Жіночу форму його, наприклад, має відома польська поетеса, лауреатка Нобелівської премії Віслава Шимборська.

У "Махабгараті" мудрий брахман Бака Далбг"я славить Юдгіштхіру, старшого брата Бгіми й двоюрідного – Крішни. Далбг"я тут – прикметник від дарбга//далбга, слова на означення священної трави з гострими стеблами, різновид нашої осоки, неодмінної при різноманітних жертвоприносинах. Елемент дарбга входить у назву країни – Відарбга, царем якої був Бгішмака, батько Рукміні, дружини Крішни. Її він відбив у свого двоюрідного брата Шішупали, царя країни Чеді, якому в сутичці за Рукміні відтяв голову своєю божественною чакрою. Ім"я Бгішмака, тотожне українському прізвищу Бушмака, означає "Грізний" і сходить до санскритської основи із значенням "боятися". Таке ж значення й імені Бгіма /хінді – Бгім/, яке дещо несподівано виринає в наші дні як ім"я головного персонажу у фільмі "Білий Бім Чорне вухо". З цією ж основою споріднене ім"я ще одного героя "Махабгарати" – Бгішма, тотожне українському прізвищу Бушма. Індійський Бгішма був могутнім воїном і полководцем кауравів у їхній війні з пандавами, а пандави і каурави й собі двоюрідні брати.

В індійців є свято й спеціальний термін на означення його, пов"язане з журавлем і з богом Вішну. Існує уявлення, що одинадцятого дня світлої половини місяця картік /відповідає жовтню-листопаду/, бог Вішну прокидається від сну. П"ять наступних після цього днів, тобто до повня місяця, мають назву бака-панчака, досл. "журавлина п"ятірка". Вважається, що навіть журавель упродовж цих п"яти днів не споживає риби, а тим більше набожна людина мусить ревно дотримуватися посту. Зрозуміло, що за цим стоїть цілий комплекс уявлень і вірувань, пов"язаних із Вішну-Крішною та журавлем.

Буддійська література знає кілька притч, пов"язаних із журавлем. Дві з них так і називаються – "Бака-джатака" й "Бакабрахма-джатака", тобто "Притча про журавля" і "Притча про Журавля-Брахму". Брахма в індійській міфології – творець світу, разом із Вішну й Шівою він складає так звану трійцю /трімурті/ верховних богів індуїзму. Від неї невіддільний тризуб, у якому Брахма уособлює праве вістря, Вішну – ліве, а Шіва – середнє, що, в свою чергу, символізує творення, збереження і нищення світу.

Брахма зображається верхи на журавлі або лебеді, вони – його їздові птахи, як їздовим птахом Вішну є міфічний Гаруда, цар птахів, а Шіви – бичок Нандін. Ці ж птахи пов"язуються і з дружиною Брахми – Сарасваті, причому характерно, що санскрит знає слово сарас – "журавель", "лебідь". Зважаючи, що компонент -ваті в її імені – суфікс, тотожний укр. -виця /наприклад, у річкових назвах/, то саме її ім"я може означати "Журавлина/Лебедина". У "Рігведі" Сарасваті – найшанованіша ріка, їй там присвячено три гімни. Матір"ю її вважається ріка Сіндгу /Сінд, Інд/. У неї сім сестер, цебто інших річок, вона – мати потоків, найкраща з матерів, річок та богинь, називається асурською і божественною. У неї золота колісниця, вона багата кіньми, покровителька співців і поетів, богиня священної мови. У післяведійський період стає богинею красномовства й мудрості, дружиною Брахми, винахідницею санскриту, покровителькою наук і мистецтва. У Києві існує український ансамбль індійського танцю, названий на її честь – "Сарасваті".

Первісно Сарасваті – річкова богиня. Вважається, що в основі цього образу – ріка Сарасваті в північно-західній Індії, якої тепер немає і яка, за уявленнями, зараз тече під землею. Існує думка, що ця назва – результат перенесення на індійський грунт іранського гідроніма, авестійська назва якого – Харахвайті. Ця ріка нібито була важливим рубежем у міграції аріїв, тобто індійців та іранців, зі своєї прабатьківщини, яку багато хто вбачає в ареалі на північ від Чорного моря. А коли так, то ця ріка первісно могла існувати ще на цій прабатьківщині, тобто вона мусила відбитися і в гідронімії України.

"Махабгарата" знає плем"я сарасвати; назва ця, на думку деяких учених, дана через те, що плем"я жило на берегах Сарасваті. Інші вважають, що воно поклонялося богині Сарасваті, через що й саме плем"я називалося її іменем. У штаті Уттар Прадеш і сьогодні існує брахманська каста сарасватів, у назві яких могли відбитися згадані щойно версії, але міг відбитися і зв"язок із журавлем чи лебедем як тотемним птахом. До речі, сам Гопал Баглай брахман і уродженець Уттар Прадешу; тут же знаходиться і Матхура, місто основних подій між Крішною і Кансою-Журавлем, описаних, зокрема, в "Премсагарі" /"Океані любові"/ Лаллу джі Лала /ХІХ ст./; цей твір іще 1937 року переклав наш земляк із Золотоноші, відомий індолог академік Олексій Баранников /1890-1952/.

Як мовилося, слово хінді багла походить від санскр. бака – "журавель", "чапля", розширеного суфксом -ла, який, до речі, наявний у словах "чапля" й "журавель" як -ля та -ль. У санскриті та хінді суфікс -ла утворює прикметники від іменників. Наприклад, мадгу "мед" – мадгула "медовий/медв"яний", "солодкий"; манджу "краса", "врода", "чарівність" – манджула "гарний", "вродливий", "чарівний". Це слово відбилося в прізвищі козака Кальницького полку – Грицько Мандзуленко /277; сотня Дашовська/; у цій же сотні служив і Федір Рудрименко /одне з імен Шіви – Рудра/. Козак Радко Манджеленко /205/ був в Уманському полку. В Індії Манджула – чоловіче й жіноче ім"я. Героїня "Океану сказань" кашмірського поета Сомадеви /ХІ ст./ і цариця має ім"я Манджуліка, тобто "Красуня", "Вродливиця". У Полтавській області є річка Манжейліка /варіанти – Манжелія, Манжалія/, права притока Псла(СГУ,351). Неподалік – село Манжелія /в Глобинському районі/, назва якого вважається тюркською. Слід відзначити, що хінді -дж- переходить у -дз- в маратхській мові, поширеній у штаті Махараштра /Західна Індія/, а цей ареал виявляє паралелі з українською топонімією та гідронімією.

Українці знають прізвлще Бака; Бака – річка в Криму,притока Качі. Там же річка Баклаїр /СГУ, 30/. В Україні є річки Бакова, Баковецька /сюди ж, очевидно, Бокова й Боковенька, притока Бокової /СГУ, 62/. Санскр. бака має і форму вака, тому сюди долучається річкова назва Вака /СГУ, 80/. Річки Бакай, Бакайка, Бакайчиха фіксуються в басейнах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу й Азовського моря. Інше санскритське слово на означення журавля або чаплі – бакота /SED,384/. У сучасних українців побутує прізвище Бакота. Село Бакота, відоме з 1240 року, є в Кам"янець-Подільському районі Хмельницької області. Таку ж назву має і річка, притока Дністра, у тій же Хмельницькій області, де засвідчено річку й населені пункти Баглаї /СГУ,31/. Село Бакота є також у Волинській області.

Синонімом до багла є діалектне хінді бакула /ХРС ІІ,197/. У Сумській області, у водозборі Псла, маємо ручай Бакулин /СГУ,31/. Козак Полтавського полку /414; Зінківська сотня/ мав прізвище /чи прізвисько/ Бакуль. У цій же Зінківській сотні служив козак Федір Журавка. У цьому ж полку, але в іншій сотні був Захарка Журавний /394/, у Миргородському – Пилип Журавко /322/, в Прилуцькому – Іван Жоравський /454/, у Ніжинськоглу – Юхим Журавель і Терешко Журавленко /464, 466/, у Чернігівському – Лашко Журавель та Овдій Журавленко /477/ тощо. Що стосується козацьких прізвищ Чапля, Чапленко, Чаплинський, то вони в "Реєстрі" засвідчені виключно в Кропивнянському полку – всього 6. Із них прізвищ Чапленко – 4 в одній сотні, Оркліївській, можливо, братів чи близьких родичів /355/. Гнатко Чапля – з Демської сотні, Іван Чаплинський – з Пирятинської /351,361/.

Різновидом багла – "журавель", "чапля" є і бугла, а в Тернопільській області маємо річку Буглівку й село Буглів /СГУ, 73/. Слово багаль – теж різновид багла, звідки, очевидно, й українське прізвище Багаленко /Богаленко/. Грицько Богаленко служив у Корсунському полку і в тій самій сотні Ясутина, де й козак Андрій Баглаєнко /156/; тут, до речі, були й інші козаки з виразними індоарійськими прізвищами – Бальвір, Білденко, Курупа, 0нупко.

Принагідно зазначимо, що одним з імен дружини Шіви є Багала. Дружина Шіви – уособлення жіночої енергії свого чоловіка, а ця енергія має милостиве й грізне начала. Грізне уособлюють 10 іпостасей богині. За популярною версією, вона прибрала цих страхітливих подоб, аби налякати Шіву, коли той не дозволив їй бути присутньою на жертвоприносинах, які здійснював її батько Дакша. Ці втілення мають кожна свою назву, і дев"яте з них Багала – "Журавель" або Багаламукхі – "Журавлелика", бо має подобу жінки з журавлиною головою. Цей факт і собі показовий, бо поклоніння Шіві та його дружині рясно засвідчене на терені України. Дружина Шіви найчастіше зветься Махадеві – "Велика богиня" або Деві – "Богиня", вона тотожна слов"янській Діві. Це відбилося в численних назвах типу Дівка, Дівиця, Дівуха, Дівичка щодо річок, це також Дівочі та Дівич-гори по всій Україні(СГУ,171). До речі, козак Мисько Баглай із Прилуцького полку якраз і служив у Дівицькій сотні.

Зважаючи, що санскр. бака має і форму вака, до "журавлиних" прізвищ, певно, слід віднести й прізвище Вакало – козак Андрій Вакало був у Миргородському полку /398; Лохвицька сотня/. У Коростишівському районі на Житомирщині є річка Вака, на Кіровоградщині – річка Вакурин (СГУ,80).

Особливо показовою є річка Журавський Бак у водозборі Дніпра(СГУ,200), яка засвідчує слушність пов"язування назв на Бак- в Україні з санскритським бака та хінді багла//бакла – "журавель", "чапля".

Аналіз показує, що похідні від бака назви найпоширеніші у водозборі Дніпра – їх тут 13. У басейні Дніпра найбільше назв і на Журав-, близько трьох десятків, із них більшість – на означення боліт /СГУ, 199–200,601/. У басейні Сіверського Дінця таких назв менше – 20 /3 річки й 17 боліт/. У басейні Азовського моря їх – 7 і всі вони – болота, у басейні Південного Бугу – 4 і всі вони – річки.

Показово, що часто–густо назви на Бак– сусідять із назвами, пов"язаними зі словами "журавель" або "чапля". Це видно хоча б на прикладах із назвою Бакай /те ж, що і баглай, тільки без суфікса –ла/: р.Чапля і р.Бакай у басейні Південного Бугу; р.Бакай і болото Журавка, р.Бакайка і болото Чаплинка, яр Бакай і болото Чаплинка – у басейні Сіверського Дінця; р.Бакай і болото Чаплинка, р.Бака і болото Чаплина – у басейні Дніпра тощо. Тобто "журавлині" назви різноманітного типу, починаючи з найдавніших, охоплюють усю територію України. Це, окрім усього іншого, підтверджує слушність думки, що батьківщиною Аполлона є країна гіперборейська, тобто ареал на північ від Чорного моря, отже, і територія України. Саме звідси кожної весни, закликуваний величальними співами, повертався він на Парнас у колісниці, запряженій журавлями чи білосніжними лебедями. А самі античні джерела вважають, що Аполлон прибув до Греції з півночі, що він – прийшле божество в грецькому пантеоні. Біля Полтави, під культовим зольником виявлено зображення журавлиної чи лебединої зграї. У Давній Греції відомі так звані "журавлині" танці, є вони і в українців, причому це відбивають самі назви їх – "Журавель"," Журавлиний ключ" тощо. І що, мабуть, найважливіше, грецький Аполлон виявляє функціональну й етимологічну тотожність зі слов"янським Купалою та індійським Крішною-Гопалою, котрий має і південноіндійський різновид свого імені – Гопалан. А воно винятково близьке фонетично до грецького Аполлон. Що дозволяє зробити висновок: імена Гопалан та Аполлон – одне й те саме ім"я, існуюче в різних мовних стихіях, похідне зі спільного джерела.

Існують деякі цікаві давні факти, пов"язані з журавлями. У так званому ольвійському декреті на честь Протогена /ІІІ-ІІ ст.до н.е./ згадується місцевість Канкит. Дехто розташовує її на лівому березі Південного Бугу, а відомий дослідник індоаріки в Північному Причорномор"ї О.Трубачов – у районі нижньодніпровських плавнів і річки Конки. І назву Конка і назву Канкит він пов"язує з давньоіндійським канка – "журавель", "чапля". Таке значення канка справді подає санскрит /SED,127/. Більше того, ім"я Канка, тобто "Журавель", мав бог Яма, тісно пов"язаний із Шівою, а Яма – божество, причетне до світу померлих /цікава в цьому плані тема журавлів і загиблих воїнів у відомій пісні на слова Расула Гамзатова "Журавлі"/.

Ім"я Канка мав і Юдгіштхіра – найстарший із п"яти братів-пандавів, суперників кауравів. Коли пандави перебували у вимушеному вигнанні, то останній, тринадцятий рік його вони, за умовою, мусили прожити невпізнаними, інакше б не отримали назад свого царства. Саме тоді їм усім довелося поміняти свої імена, а Юдгіштхіра прибрав ім"я Канка. Це й симптоматично, бо на боці пандавів виступав Крішна – їхній родич, а в племені Крішни, як відзначає індолог Наталя Гусєва, були сильні тотемні уявлення, пов"язані з журавлями.

О.Трубачов вважає, що Канкит розташовувався в лівобережній частині Нижнього Подніпров"я, а головна дніпровська притока цієї зони плавнів – річка Конка; місцевість довкола неї здавна відома як країна журавлів і чапель. Ще Арістотель писав, що журавлі "зі скіфських рівнин" відлітають на зимівлю до боліт вище Єгипту. Що наклало свій відбиток і на рясноту тутешніх "журавлиних" назв. Дослідник тлумачить назву Канкит як "Прогнані журавлями",посилаючися на слова латинського автора Соліна про те, що "в частині, якою володіли скіфи-орачі, згадують місто Геранію /варвари називають його Какитон/ звідки, розповідають, пігмеї були вигнані журавлями" /АБ, 119/. А міф про битву журавлів, тобто племені /чи племен/, тотемом яких був журавель, з пігмеями, як виявляється, приурочений саме до Надчорномор"я. Цей сюжет знають п"ять індоєвропейських літератур – грецька, латинська, санскритська, перська й давньовірменська. Першою згадує про журавлів, ворожих пігмеям, "Іліада"; пізніші автори переказують Гомера, іноді називаючи журавля "фракійським птахом". Давньовірменська традиція розміщує пігмеїв в Індії, проте О.Трубачов схильний вважати, що в Індію цей сюжет принесли індоарії з попереднього місця проживання – Північного Причорномор"я. Бо тільки тут, у землі скіфів-орачів, окрім легенди про журавлів, відоме й місто Геранія – "Журавлине", що його скіфи називали Какитон або Канкитон. Ці назви, вважає О.Трубачов, туземний варіант, а Геранія – грецький переклад їх. Тому обидві назви – і Канкитон і Геранія – семантичні двійники. Цікаве те, що в індійській версії варварів-неарійців розбиває птах Гаруда, їздовий птах Вішну. А міф про напівзвіра-напівптаха, зазначає О.Трубачов, здавна тяжіє до Північного Причорномор"я.

Схоже, сказане про журавля дозволяє пролити світло на деякі українські фразеологізми, досі переконливо не витлумачені. Це, зокрема, баглаї бити, баглаї годувати, баглаям нападати, баглаям вкинутись у значенні "ледарювати", "нічого не робити", "бити байдики", а також – баки забивати, "задурювати/заморочувати голову", "вводити в оману". Баглаї, баки в цих ідіомах, як бачимо,напрочуд перегукуються з хінді багла та санскр. бака, які, окрім основного значення "журавель", "чапля", мають низку й переносних значень, іноді виразно негативних. Обидва слова, наприклад, можуть означати "шахрай", "піддурювач", "лицедій", бо вважається, що журавель – дуже метикований птах і хитрощами вміє запопасти те, що хоче. Таке уявлення підтримують і дві буддійські притчі, згадувані напочатку. В одній із них журавель улесливою мовою задурює рибам у ставку голови, пообіцявши перенести їх у кращу водойму неподалік, а коли ті повірили /тобто коли журавель забив їм баки/, одну по одній поз"їдав їх усіх, поки його самого не перехитрував і не позбавив життя ще пронозистіший рак. Друга притча – про журавля, що годинами непорушно вистоював у воді, чигаючи на здобич. А рибини подумали, що то великий праведник, поринутий у роздуми про нетлінне, поки сам Будда не розкрив їм справжньої суті журавлиного стояння. Подібні риси журавля бачимо в українському фольклорі, зокрема, в казці "Лисиця і журавель" – про вартих одне одного в хитрощах представників тваринного й пташиного світу.

Значення "лицемір", "святенник" у санскриті передається словосполученнями бакачара, бакавратін, бакаврітті, досл. "діючий/чинячий, як журавель" /SED,234/. У хінді словосполучення баглабгагат, досл. "журавлиної віри/поведінки", вживається щодо людини, чиї дії або погляди вдавані, нещирі; це слово означає "хитрун", "спритник", "симулянт" /ХРС ІІ,199/. Ще одне слово хінді – баглол, досл. "журавлик", має переносне значення "невміюх", "нездара".

Цікаве санскритське словосполучення канкашай, де канка – "журавель". Вираз дослівно означає "сплячий/дрімаючий, як журавель", а насправді – "собака", "пес" /SED,127/. Якщо замість канка підставити багла//бакла, то матимемо баклашай. Що співзвучне рос. баклуши у фразеологізмі бить баклуши, тотожного укр. баглаї бити. У цьому плані ще цікавий український вираз собак ганяти, тотожний виразові баглаї бити. Ці факти певною мірою перегукуються із значеннями укр. баглай – "ледар", "нероба", "тюхтій" тощо, засвідчуючи однаковість уявлень про журавля в індійців та українців, що й відбилося в низці індійських і українських фразеологізмів. Водночас ці факти засвідчують: всі ці значення вторинні і вони не можуть служити для творення індійського та українського прізвища Баглай, як і гідронімів з топонімами.

Таким чином, індійське прізвище Баглай, яке має свого українського двійника, сходить до санскритського бака й хінді багла – "журавель", "чапля". З ним споріднена ціла низка українських прізвищ, таких як Бака, Бакота, Бакотенко, Бакуль, Бакуменко, Баглаєнко, Балгай, Балгаєнко, Багаленко, Вакало та ін. В той же час із санскритським бака та хінді багла//бакла споріднені й численні гідроніми й топоніми, особливо назви річок, боліт, струмків – Баглаї, Бака, Бакота, Бакова, Баковець, Бакай, Бакайка, Бакайчиха, Бакулин, Бакунька, Баклаїр, Журавський Бак, Бокова, Боковенька, Буглів, Вака, Вакурин, топоніми Баглаї, Бакота, Буглівка тощо. Причому річкова назва Журавський Бак у басейні Дніпра (Нікопольський район на Дніпропетровщині), яка містить компоненти, що пояснюють один одного, підтверджує правильність пов"язування назв на бак- із санскритським бака (хінді – бак) – "журавель", "чапля". Ця "журавлина" гідронімія, топонімія й антропонімія, збережена досьогодні, охоплює всю Україну, незаперечно засвідчуючи наявність тут і надзвичайно давнього індоарійського мовного пласта.